італійський парк

В епоху Відродження — регулярний сад з використанням рельєфу місцевості. Характерною особливістю є комплексне вирішення з архітектурою вілл, що розташовувались на верхніх площадках пагорбів. На схилах пагорбів встановлювалися сходи, пандуси, підпори, балюстради, фонтани, басейни, а в нижній частині парків — квіткові килими. Парки прикрашувались численними мармуровими скульптурами на міфологічні теми. Горизонтальні перспективи вздовж схилів часто закінчувались зеленими театрами у вигляді стін з нішами зі стрижених дерев і мармурової скульптури. Там відбувалися сценічні вистави. Наприкінці 16 ст., у період бароко, скульптурна композиція фонтанів і каскадів стала ускладненою з впровадженням архітектурних форм. Мистецтво італійських парків мало сильний вплив на садово-паркове мистецтво Франції. Але інші кліматичні умови, інші види рослин і більш рівнинний ландшафт визначили особливу стильову характеристику садів та парків Франції.